Персональний сайт вчителя інформатики

                                 Моя  педагогічна філософія

Даруй себе дітям!

 Будь терплячим і будь готовим

до зустрічі  з    ними в дитинстві!

Ш. Амонашвілі.

                                                    

   Усе починається в житті з любові… Мудрі й точні слова. Саме з любові – до дітей , до своєї професії – починається справжній учитель.

  Я не можу провести чітку межу між моєю роботою та особистим життям. Мабуть, це і є моя філософія, моя дорога, яка кличе і веде до щастя педагогічної праці, до безкінечного життя в душах моїх учнів. Окрилений вчитель – учитель, який отримує задоволення від своєї справи, і для якого все, що він робить, освітлене радістю творчості. Думаю, що саме такого вчителя цінували, цінують і будуть цінувати. Я не працюю вчителем, я живу вчителем. Мені подобається бути вчителем.

Кожен учень мріє опинитися в полоні ніжних рук педагога, тому для виховання потрібно перш за все не великий розум, а велике серце,наповнене любов’ю. Дитина повинна знати, що школа – це місце,де можна відчути свою значимість, свою потрібність для інших.

 Хіба є у світі слова, які могли б відтворити глибину,тепло, щирість, радість і сум дитячих очей? Що ми їм дамо, що відкриємо – залежить від нас, ми повинні пам’ятати про цю відповідальність. Пам’ятати, коли на дитячому обличчі сяють вогники радості, пам’ятати, коли лунає дитячий сміх, пам’ятати, коли у відповідь з’являється гордовита, іронічна посмішка, за якою,можливо, криється великий дитячий сум? Як подолати його, як наповнити душу розумом? Відповіддю на це є слова Песталоцці: « Моє серце торкалось сердець дітей, щоб їхнє щастя було моїм щастям, щоб моя радість була їхньою радістю. Моя рука лежала в їхній руці, мої очі спочивали на їхніх очах».

Я навчаю своїх дітей радіти успіхам одне  маленьку перемогу над собою, намагаюсь їх підтримати, допомогти розкритися.

 Учитель повинен уміти прощати, прощати і розуміти, володіти такою важливою якістю, як терпимість, яку ми сьогодні часто називаємо толерантністю. Саме такі риси характеру я намагаюсь виховувати і в своїх учнів, а разом з цим і самостійність, уміння відстоювати свої права, готовність до співпраці та творчої діяльності.

 Моя педагогічна філософія: якомога більше пошани до особистості плюс якомога більше вимогливості до неї. Про виховання та навчання ще не написані всі закони, формули, алгоритми. Пошук продовжується. Він складний та необхідний, адже майбутнє в наших дітях.

 Сучасне суспільство потребує людей з глибокою вірою в себе, у свої здібності, що уміють ці здібності реалізувати в ім’я особистого і загального щастя. Тому моя мета – підготувати учнів до життя  і професійної діяльності в новому інформаційному суспільстві. Я прагну, щоб на моїх уроках інформатики діти усвідомили, що комп’ютер – сучасний помічник людей – необхідний для виконання рутинних, шаблонних дій, що не слід змагатися з комп’ютером там, де він свідомо сильніше – в швидкості і точності обчислень, об’ємі пам’яті. Але щоб не стати тінню машини, людина повинна робити те, що недоступно машині: самостійно створювати і оперувати просторовими образами, творчо мислити і ставати професіоналами своєї справи.

  Я мрію про  те, щоб кожен із моїх учнів, ставши дорослим, міг сказати: «На початку життя мені пощастило. Коли важко визначити, що цінне, а що ні, коли перед тобою сто доріг, коли не знаєш ще ні людей , ні самого себе, мені зустрілася людина, якій було не байдуже, ким я стану. Ця людина відклала свої дорослі важливі справи і простягла мені руку. І я побачив у ній друга і пішов за нею. Я довірив їй свої дитячі таємниці, а вона навчила мене розуміти головне в собі, в інших людях, в житті. Вона навчила мене любити цей світ і жити, розкривши своє серце».

​

Тож я дякую долі за те , що я вчитель!

                     За те, що живу на цім світі,

                     За квіти, дощами умиті,

                     За зорі на небі синім,

                     І за свою родину.

                     За роки, трудом щасливі,

                     За учнів моїх гомінливих,

                     За мрію, ту, що збулася,

                     За погляд щирий, дитячий!

 

 Перечитую написані мною рядки, і з кожною хвилиною переконуюся в тому, що призначення вчителя – посіяти та виплекати парость великої любові в душах дітей. Я щаслива людина, бо маю у серці  таку любов та бажання зробити те, що стане запорукою творення справжньої Людини.